«А все таки жаль, что кумиры нам снятся по-прежнему. И мы до сих пор все холопами числим себя» (Б. Окуджава, радянський поет).

Люди не можуть жити без ідолів. Це підтверджує вся історія людства і доля нашого міста.

Історія ідолотворчості

Про те, що людям потрібно комусь поклонятись та приносити жертви, знали ще автори біблійних оповідань. Навіть коли за часів Мойсея їм мало не щодня являлись то чудеса, то слава Господні. Як тільки Мойсей відвернувся – «обраний народ» одразу почав просити начальників, щоб ті зробили для людей якогось кумира, чи щось таке, чому можна було би поклонятись та віддавати частину своїх здобутків за ілюзію захисту та допомоги.
Люди, які хотіли командувати й керувати, швидко збагнули цю особливість пастви. І потім вже навіть не чекали, щоб їх просили: самі сотворяли кумирів для народу і встановлювали правила поклоніння та норми жертвування. А заразом і визначали, куди тому народу йти та що робити на славу тих кумирів.
Так було і з нашим містом. Колись якісь впливові люди вирішили: Кам’янське буде індустріальним. Навколо заводів місто розросталося, люди годувались із заводів. Тому труби, що випускають в повітря отруйний дим, і досі у нас предмет поклоніння і «священна корова», яку годі зачіпати.
Відповідні були й кумири. Посеред міста, біля будівлі міського комітету керуючої партії та виконавчого комітету міської ради Дніпродзержинська поставили величезну статую Фелікса Дзержинського – одного з творців індустрії та репресивних органів молодої радянської держави. Кумир був овіяний легендою про те, що якби не Залізний Фелікс – бути б Кам’янському й далі селом. З решти кумирів були невмирущий вождь пролетаріату та міфічний персонаж, який поцупив у еліти вогонь, щоб зробити народ могутнім.
Капітал на п’єдесталі

Минув час, і держава пролетарів розвалилась. Еліта за гроші зі ощадкнижок радянських громадян адаптувалась до ринкових умов: поміняли геральдику, перекваліфікувались в бізнесменів чи посадовців нової влади капіталістів. Хіба не кажуть українцям майже 30 років, що країною керують олігархи?..
Люди, які самі себе називають «простий народ», теж адаптувались: крадучи з заводів, на яких їм не платили за труд, вони казали, що «беруть своє». Коли не платили податки – це була їх боротьба з репресивною державною системою. Борги повертали боягузи. В під’їздах прибирали підорви. Говорили правду невдахи.
Вчорашні кумири були забуті. Люди відкрито поклонялись Капіталу, бо без нього взимку замерзнеш в нетопленій квартирі з голодними дітьми. Без капіталу тебе не поважатимуть навіть власні діти, бо через татка-лузера з них кепкуватимуть діти багатших батьків.
Місто пролетарів змінилось, ставши містом гендлярів та спекулянтів. Дніпродзержинці розпродали найкращі шматки земель в центрі міста, а потім почали скаржитись, що їм заважають генделики під вікнами. Розікрали заводи, а потім їм стало «ніде заробляти гроші». Не платили за комунальні послуги, або не цікавились, куди витрачаються заплачені кошти, бо «кожне паси свого капіталу і до чужого не лізь!». А тепер у людей будинки розвалюються!.. Люди не платили до бюджету і не питали, куди діваються бюджетні гроші – а тепер у людей школи й дороги розвалюються!
Коли вже жити по-старому стало важче, бо радянську батьківщину проїли, а нічого нового робити не навчились – згадали про кумирів. Функція ідолів – захищати прихильників та жертвувачів і допомагати їм. Перший агент держбезпеки і вождь пролетаріату почали муляти, бо займали місце. Їх прибрали. Сталося так, що місце на майдані в центрі міста зайняв монумент на честь мешканців міста, які загинули під час заміни ідолів. Місце біля будівлі міської влади досі порожнє.

Кумири на вибір

Останні роки в місто почали «заходити» чималі бюджетні гроші. На що їх витрачають люди? Якщо порівняти, то на один святковий концерт витрачається більше, ніж на ремонт тротуарів по всьому Кам’янському! На нову бруківку в сквері проспекту Свободи від монументу загиблим землякам до монументу іншим загиблим землякам люди витратили більше коштів міського бюджету, ніж на ремонти житлових будинків! Це не згадуючи десятків мільйонів гривень з обласного бюджету на погано зроблені ремонти доріг та парку, десятки мільйонів з державної скарбниці – на помпезні будівлі ЦНАПів.
Такі пріоритети у нинішньої еліти. Вони роблять ставку на об’єкти, які привертали б увагу багатьох, де можна збирати багато людей для поклоніння та жертвування. А також на проекти з великими кошторисами: хто там потім підрахує, скільки грошей було витрачено на бруківку чи засипання погребів?..
Еліта, схоже, не переживає за те, що хтось спитає: а де наші гроші?.. Бо принцип «паси свого капіталу і до чужого не лізь» в капіталістичному суспільстві продовжує діяти. Люди, почувши «Лови злодія!», охоче підхоплюють клич. Але ловити ніхто не біжить, бо ніколи буде стерегти своє, або ж під ґвалт можна й собі щось «прихватизувати». І кожний сподівається, що особисто його капітал лихо омине. Можливо, люди сподіваються, що ідол з металу, за який вони гинуть, захистить своїх жертвувачів заради їхніх жертв. Адже жерцям кумирів, які теж належать до еліти, треба щось жерти.
Еліта в Кам’янському пообіцяла людям до Дня міста сотворити нового кумира на майдані Героїв. Що то буде за кумир – трималося в секреті. Версія редакції газети «Событие»: мешканцям міста підійшла би скульптура, яка уособлює приказку «рука руку миє» про людей, пов’язаних круговою порукою.

Жертвувач чи жертва?

«У місті кам’яних людей нема життя й нових ідей», - написала молода поетеса з Кам’янського. Нових ідей у наших управителів вистачає! Але місто змінює не влада – його міняємо ми, згідно своїх уподобань та пріоритетів. Не вірите?! А ось гляньте! Багато хто скаржився, що в місті нема куди цивілізовано сходити розважитись. Сьогодні хочеш побачити зірок естради – приходь на майдан, де колись стояв Залізний Фелікс!.. Моторошно в мікрорайоні без доріг? Приїжджай з дитячою коляскою покататись по новій бруківці в сквері. Нема води вдома, бо знову прорвало гнилі труби? Піди до нового фонтану – там тієї води!.. Димить завод поруч? Так це ж годувальник твій димить, твій кумир!
Та й ідолів нам сотворяють не якісь недосяжно могутні й неосяжно мудрі правителі. Люди поклоняються тим, кого вони призначають замість себе відповідати за своє життя й майбутнє своїх дітей.

ФОТО
На фонтани витрачається більше коштів, ніж на озеленення. Бо рослини не покажеш з гордістю високим гостям. На рослинах не заробиш так, як на бруківці. Тому й результати озеленення у нас такі, як на газоні біля будівлі міської влади.