Черговий «накат» на владу

«Очередной накат на власть и тепловиков, - прокоментувала матеріал минулого номера газети про початок опалювального сезону відома журналістка Людмила Глок. - А давайте посмотрим на ситуацию самокритично? Кто из нас интересовался состоянием и подготовкой своего дома к отопительному сезону? Кто пытался организовать участие нас, самих жителей в этом самом запуске? Почему не все пропало в ОСМД? Кто из нас контактирует с соседями верхних квартир и знает о кранах Маевского? Помню, наши родители без ГАС и звонков в ЕДС (без соцсетей!!) запускали тепло в домах».
Давайте подивимось на ситуацію критично. З позицій розуму. І спробуємо розібратись, чому ми часто буваємо незадоволені якістю житлово-комунальних послуг. І чому повинні самі робити ту роботу, за яку платимо – платимо стільки, скільки скажуть менеджери.
Чому співвласник багатоквартирного житлового будинку повинен цікавитись станом підготовки будинку до зими? Він же платить за те, щоб у будинку було тепло, світло і сухо – комфортно, одне слово! А ті, кому він платить – хай їм болить, як той комфорт забезпечити.
Крани Маєвського, якими випускають зайве повітря і теплоносій з труб центрального опалення – дивний приклад подвійних стандартів в сфері відносин між постачальниками послуг та споживачами. Коли тепловикам вигідно – вони кажуть, що закон забороняє самовільне втручання в роботу систем центрального опалення. Коли їм не вигідно – закликають споживачів самовільно втручатись в роботу систем ЦО! Інакше навіщо встановлювати крани для випуску теплоносія в квартирах споживачів?..

Підступні «подробиці» розрахунків

Постачальники тепла тільки з 8 листопада почали регулювати вручну тиск в будинкових системах ЦО. До того їм було ніколи, бо підключали до системи теплопостачання окремі будинки.
Комунальники на початку опалювального сезону пообіцяли: рахунки за послугу опалення виставляти тільки після подання в будинок теплоносія. Будинкам з лічильниками нічого не треба доводити – скільки накрутить, стільки й повинні заплатити. А будинки без лічильників є такі, де половина квартир стоять з холодними батареями. Хоча будинок в рапортах комунальників значиться підключеним. Як, наприклад, будинок 11 по вулиці Глаголєва. Там, як повідомляють співвласники, «в батареях ще й не булькало», а вже прийшли рахунки від «Тепломереж» за жовтень на 146 гривень…
Вимагати перерахунку! Це зрозуміло, але ж історії про те, як споживачі ходять за перерахунками, вже можна зібрати в жахливий та тужний серіал, заборонений до показу дітям та людям з нестабільною психікою.
Якщо уважно читати заяви споживачів та відповіді на них комунальників та міської влади, можна помітити: споживачі гадають, що платять за щось одне, а постачальники хочуть грошей трохи за інше. І тут, як кажуть, «диявол криється в подробицях». А подробиці написані в угодах між постачальниками та споживачами житлово-комунальних послуг. Ці угоди повинні бути підписані з теплопостачальниками у всіх споживачів послуги ЦО. І угоди, з позиції здорового глузду, повинні захищати інтереси обох сторін, що їх підписують. Інакше навіщо угоди?..
Не вдаючись до детального аналізу запропонованих тепловиками в Кам’янському договорів, акцентуємо лише на одному: з позиції комунальників, споживач повинен платити за опалення квадратних метрів його квартири з того моменту, коли теплоносій подано в багатоквартирний будинок. Платити стільки, скільки «положено» - так, ніби помешкання отримало стільки тепла, що прогрілось до «положених» 18 градусів тепла.

За чий рахунок гріємось?

Температура в приміщенні залежить не лише від кількості та температури теплоносія, поданого на будинок. Якщо стояки не пропускають теплоносій – квартири будуть без опалення. Якщо уявити, що всі власники недогрітих квартир отримають перерахунок – важко уявити, які це будуть збитки комунальному тепловиробникові. Раз комунальному – значить, доведеться нам платити ці збитки вже з бюджету. А бюджет – це теж наші гроші, тільки передані менеджерам у вигляді податків на те, щоб нам було комфортно. І менеджерам на заробітну платню – окремою статтею видатків. Так думаємо ми – споживачі послуг державного управління. А менеджери можуть думати інакше: що бюджет – це гроші на різні бізнес-операції під назвою «освоєння». І звісно їм на зарплатню…
Давайте подивимось на ситуацію в сфері опалення критично. Опалення стає все більш дорогою послугою: петиція щодо зниження тарифу на послуги ЦО в Кам’янському за три дні набрала майже двісті підписів на свою підтримку. Для обов’язкового розгляду петиції міською владою її повинні підписати не менше 250 мешканців міста.
Міська влада обіцяє поступову, протягом 2-3 років, децентралізацію опалення в правобережній частині міста. Тобто система ЦО приречена на ліквідацію в найближчий час. Виходить, що гроші, які сьогодні витрачаються на підтримку центрального теплопостачання в місті, витрачаються на те, що скоро може бути порізане на металолом, разом з нікому вже непотрібними лічильниками тепла.
Давайте глянемо на ситуацію самокритично. Яка вірогідність того, що люди, які заборгували за опалення по кілька десятків тисяч гривень, заплатять тепер? Тепер, коли міська влада сама заявила: центральному опаленню в місті прийшов кінець? Але ж тепловики теж мають борги – за теплову енергію, за електрику? Тепловики у нас комунальні. Значить, заплатимо все одно ми. Якщо не з власної кишені, то з громадської скарбниці, яку ми наповнюємо з власних кишень, а потім віддаємо найнятим менеджерам, щоб зробили наше життя комфортним.
Те, що платить за все споживач – факт і закон природи. Чим раніше споживач це зрозуміє, тим раніше почне розбиратись: кому, скільки і за що він повинен платити.

ФОТО

Чи враховані в платівках за економічно обґрунтованим тарифом гігакалорії на обігрів повітря голими магістральними трубами? І навіщо їх утеплювати, якщо після децентралізації ці магістралі будуть вже не потрібні?

Газета "Событие"