Аліменти є одним із актуальних питань, що регулюються сімейним законодавством.

Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей незалежно від того чи перебувають вони у шлюбі чи ні, чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав.

            Невиконання обов’язку по сплаті аліментів може потягнути за собою несприятливі правові наслідки.

            Існують випадки коли батьки не бажають або з інших причин не можуть нести обов’язок грошового утримання своїх дітей до їхнього повноліття. Причиною тому може бути відсутність стабільного заробітку, виїзд на постійне місце проживання до іншої країни, тощо.

            Також не є рідкістю ситуація, описана нашою читальницею, коли квартира після розторгнення шлюбу залишається у спільній власності колишнього подружжя. Зрозуміло, що спільне розпорядження таким житлом має складнощі і не йде на користь інтересам дитини. 

 Законодавчо врегульованою альтернативою для звільнення одного з батьків від сплати аліментів є передача нерухомості у власність дитини.

Відповідно до ст. 190 Сімейного кодексу України (далі – СК України), той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно.

Отже, це питання регулюється договором.

Особливості укладання договору

Договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна укладається в письмовій формі, нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.

Види майна, яке можна передати за цим договором - все майно, що передбачене ст. 181 Цивільного кодексу України, де зазначено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До нерухомих речей належать: земля, будинки, споруди як житлового, так і вироб­ничого призначення.

Сторонами договору є батьки дитини.

Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.

В такому випадку договір є трьохстороннім.

Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі визначення набувачем майна за договором лише дитини, інший з батьків, з ким проживає дитина, укладає договір про припинення права на аліменти, як її законний представник, відповідно до вимог ст. 242 ЦК України, та бере на себе обов’язок  самостійно її утримувати.

Окрім того, цей договір, як і будь-який правочин, повинен відповідати загальним вимогам, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Водночас під час укладання та виконання договору про припинення права на аліменти для дитини, відповідно до положень ст. 8 СК України, застосовуються відповідні норми цивільного законодавства.

Захист інтересів дитини

Укладення договору про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею нерухомого майна можливе тільки з дозволу органів опіки та піклування, оскільки саме вони оцінюють відповідність укладення такого договору інтересам дитини.

За вимогою органів опіки та піклування можливе проведення грошової оцінки нерухомого майна на предмет співрозмірності вартості майна та суми аліментів, яка має бути виплачена, а також з’ясовування інших, не менш важливих нюансів задля надання згоди.

Майно, одержане дитиною за цим договором, може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування. Така вимога є наслідком державної політики охорони і захисту прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна, закріпленої законами «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Законом, з метою охорони майнових прав дитини, встановлено заборону звернення стягнення на майно, одержане за договором. У такому випадку ні кредитори одного з батьків, хто набув у часткову власність об’єкт нерухомого майна, ні самої дитини, не зможуть претендувати на задоволення своїх вимог з цього майна.

Однак така заборона діє лише до повноліття дитини. Надалі буде загальний режим володіння особою майном.

Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину,  що викликані особливими обставинами, як-то розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо. Такі додаткові витрати можуть фінансуватися наперед або покриватися після їхнього фактичного понесення разово, періодично або постійно, а їхній розмір, у випадку спору, визначається судом.

За позовом відчужувача нерухомого майна договір, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню. У такому разі особа, яка звертається з вимогою про розірвання договору, повинна довести обставини невиконання обов’язку з утримання дитини іншим із батьків.

Договір може бути визнаний судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини.

Серед підстав визнання договору недійсним, окрім загальних, є спеціальна підстава, що пов’язана із сімейно-правовою сутністю такого договору та визначена у ч. 6 ст. 190 Сімейного кодексу. Так, договір визнається судом недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені, як батька, з актового запису про народження дитини.

Якщо договір визнається недійсним, у відчужувача відновлюється право власності на нерухоме майно.

            Судова практика   

            Як зазначалось, замінити право на аліменти отриманням дитиною права на нерухоме майно можливо тільки на договірних засадах. Тобто має бути добровільне воєвиявлення обох батьків. Згідно ст. 181 СК України батьки самостійно визначають спосіб виконання свого обов'язку по утриманню дитини.

Непоодинокими є випадки, коли зацікавлена особа звертається до суду з вимогою про примусове припинення права на аліменти та встановлення права власності на майно, обґрунтовуючи це відмовою іншої сторони від укладення такого договору.

Суди відмовляють у задоволенні такого роду позовів, мотивуючи свої рішення тим, що для припинення права на аліменти у зв’язку з передачею дитині права власності на нерухоме майно необхідна добровільна згода обох батьків.         

Трапляються судові спори, які розглядаються в адміністративному порядку та стосуються оскарження дій чи бездіяльності органів опіки та піклування, що пов’язані із наданням дозволу на укладення договору в порядку ст. 190 СК України. Рішення по вказаним спорам залежить від певних обставин в кожному випадку окремо.

Таким чином, Сімейним кодексом України та цивільним законодавством, що регламентує порядок укладання договорів, передбачений юридичний механізм, що дає змогу батькам, не порушуючи інтереси дитини, вийти із аліментних правовідносин.

З огляду на наведене, можна зробити висновок, що під час укладення договору в порядку ст. 190 СК України потрібно чітко дотримуватись законодавчо встановленого порядку, а саме відповідності його, як загальним вимогам до порядку укладення правочинів, так і спеціальним, визначеним Сімейним кодексом, а саме: укладення договору за волевиявленням обох батьків; участі в його укладенні дитини після досягнення нею 14-ти років; отримання від органу опіки та піклування дозволу на укладення договору; нотаріального посвідчення договору; державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно до закону за дитиною або дитиною і тим із батьків, з ким вона проживає.

Виходячи з багатоманітності життєвих ситуацій, розглянутий варіант виконання батьківського обов’язку може бути найбільш оптимальним як для самої дитини, так і для її батьків. 

Павел Верезуб