Згідно ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Право на приватність – це невід’ємне право кожного громадянина цивілізованої держави.

            Під приватним життям особи розуміється сфера життєдіяльності окремої особи,  яка включає в себе зв'язки з іншими людьми, її приватні справи, сімейні стосунки тощо, тобто все, що пов'язане з її способом життя і не має публічного характеру.

Право на захист приватного життя насамперед пов’язано з конфіденційністю приватної інформації, що означає надану людині та гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, не припускати розголошення відомостей інтимного характеру. Із права на приватне життя випливає недопустимість спостереження за людиною, прослуховування та запису особистих розмов, що ведуться дома або в громадських місцях, в тому числі телефонних розмов, за виключенням випадків передбачених законом.

Окрім права на конфіденційне спілкування з іншими людьми, до сфери приватного життя відносять також: шлюб, дітонародження, всиновлення, розлучення, поділ майна, сімейний бюджет, розпорядження власністю та грошовими вкладами.

До приватного життя належать і таємниці особисті та сімейні, які повідомляються медичним працівникам, адвокатам, служителям релігійним культів, працівникам правоохоронних органів, нотаріату та інше. Тобто, різні види таємниць (лікарська, адвокатська, переписки, всиновлення тощо), все це є правом громадянина на недоторканність приватного життя.

Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених законодавством. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.01.2012 р. №2-рп/2012 надав офіційне тлумачення ч. 1 та 2 ст. 32 Конституції України: «Інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) — це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігій ні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».

Протиправність запису розмов

На сьогодні майже кожний власник мобільного телефону має технічну можливість запису телефонної розмови, а також запису розмови за допомогою диктофону в мобільному телефоні.

Проте, прихильникам технічної фіксації розмов, особливо, якщо під час розмови оговорюються питання, що містять конфіденційну інформацію про особу, необхідно бути вкрай обережними.  

Незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди або поширення цієї інформації у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації згідно діючого вітчизняного законодавства може стати підставою для притягнення до відповідальності, в тому числі і кримінальної.

            Протиправне порушення приватного життя полягає у неправомірному втручанні в особисте чи сімейне життя особи, порушенні таємниці особистого чи сімейного життя, які можуть проявитись у таких формах:

1) незаконне збирання конфіденційної інформації про особу;

2) незаконне зберігання такої інформації;

3) незаконне її використання;

4) незаконне поширення конфіденційної інформації про особу;

5) поширення її у публічному виступі, творі, що публічно демонструється, чи в засобах масової інформації.

Всі ці дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182 у випадку, якщо вони здійснюються без згоди особи, якої вони стосуються.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання такої інформації у будь-який спосіб. Під зберіганням такої інформації розуміється її збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).

Використання конфіденційної інформації про особу - це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом; за допомогою комп'ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

В залежності від змісту конфіденційної інформації про особу, незаконне поводження з такою інформацією може утворювати склад іншого, ніж передбачений ст. 182, злочину (наприклад, злочинів, передбачених ст. ст. 132, 189, 232, 330, 381, 386 Кримінального Кодексу України).

Слід зосередити увагу, що запис телефонної розмови і запис розмови на диктофон може мати різні правові наслідки.

 Якщо розмова проходила за допомогою засобів комунікації (наприклад, телефонна розмова), то запис такої розмови без згоди особи, яка використовує засіб комунікації, є порушенням ст. 31 Конституції України, якою передбачено право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, що може бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності  за статтею 163 Кримінального кодексу України.

Предметом злочину, що передбачений статтею 163 Кримінального кодексу України є відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також через комп'ютер і становлять таємницю громадянина (громадян) Отже, обов'язковими ознаками зазначених відомостей і повідомлень є їхній характер (вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи передаються засобами зв'язку, під якими розуміється технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку, або через комп'ютер - електронною поштою).

Відповідно до ст. 31 Конституції України втручання у таєм­ницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передба­чених Кримінально-процесуальним кодексом України, з метою виявлення чи запобігання тяжкому чи особливо тяжкому зло­чину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

Отже, гарантоване Конституцією України право кожної людини таємницю приватного життя і кореспонденції може бути захищено по нормам кримінального законодавства.

Дослідження показують, що люди більшою мірою готові добровільно пожертвувати недоторканністю особистого життя, якщо особа, як збирає дані, демонструє прозорість щодо того, яка інформація збирається і як вона використовується. Здебільш, як показує практика,  такі особи попереджують про збір персональних даних, запис телефонної розмови тощо.

У діловому світі людина може добровільно розкривати особисті дані (наприклад, рекламних цілях). Людина може розкривати особисту інформацію з метою досягнення особистих інтересів. Проте, це має бути добровільним.

Практика притягнення до кримінальної відповідальності за втручання в таємницю приватного життя на території нашої держави не має певних обертів. Але час показує, що вказані правовідносини набирають актуальності.

Павло Верезуб