Україна в питанні екологічних податків вирішила, як це іноді буває, «йти своїм шляхом»

Екологічна тематика у 2019 році почала звучати голосніше та стала предметом обговорення на рівні ООН, Європейської комісії, провідних держав світу і міжнародних організацій. Одним із питань, яке порушується в рамках дискусії про забруднення довкілля, є екологічне оподаткування.

Відлуння світового тренду ми бачимо і в Україні: дискусія щодо ставок рентної плати, прем'єр-міністр анонсував підвищення податків на забруднення, а в листопаді у Верховній Раді почали з’являтися перші законопроекти щодо цього питання.

Розуміємо, що реформа екологічного оподаткування в Україні вже назріває. І це привід проаналізувати найкращі практики та сучасні світові тенденції справляння екологічних податків.

Саме їх нещодавно обговорювали в місті Лімасол, де відбулася 20-та Глобальна конференція з екологічного оподаткування GCET20. Протягом трьох днів високопосадовці у сфері екологічної політики, представники міжнародних організацій та бізнесу, науковці обговорювали економічні та правові аспекти сучасних підходів до екологічного оподаткування.

Гонка оподаткувань

Напевно, не буде відкриттям, що драйвери «екологізації», в першу чергу, — це західноєвропейські держави. На шлях «екологізації» власної економіки вони стали вже достатньо давно. Ще у 80−90-х роках вони почали більш інтенсивно використовувати податкові інструменти для формування екологічно сприятливої поведінки своїх громадян. Це був період так званих ETR — environmental tax reforms.

У 2000-х роках на рівні Європейського Союзу було прийнято кілька ключових директив, які запроваджували мінімальні ставки оподаткування енергоносіїв та систему торгівлі квотами на викиди парникових газів.

Сьогодні екологічне питання для Європи стоїть вже під іншим кутом. Мова йде про подальше посилення податкового тиску. Основна ідея — екологічний платіж повинен «відчуватися» безвідносно до того, податок це, плата за ліміт чи вартість квоти. Саме за рахунок цього він може певним чином вплинути на поведінку платників.

Швидкими темпами Європу намагається наздогнати Китай. Там екологічний податок ввели у 2018 році, а зараз запущені декілька пілотних систем торгівлі квотами на викиди. Більшість розвинутих держав світу підтримує необхідність «екологізації» економіки.

Rocket science і жовті жилети

Одну з найбільш жвавих дискусій на GCET20 породила панель про перехід держав до екологічного оподаткування. На ній представники Швеції, Франції та США ділилися досвідом і ключовими висновками щодо запровадження ETR.

Тут цікаво відмітити кілька позицій. Старший юридичний радник Міністерства фінансів Швеції Сузанна Окерфельдт упевнена, що екореформа — це не rocket science, і державам просто треба переступити через себе і зробити це. Проте, варто зауважити, що ставки вуглецевого податку в Швеції зростають поступово вже майже 30 років.

Більш стриману позицію представив професор Крістіан де Пертуа. Він навів приклад Франції, яка поставила собі за мету протягом найближчих 10−15 років вийти на ефективний рівень екологічного податку Швеції. Вже на четвертому році реформи це стало однією з ключових причин Революції жовтих жилетів. Як наслідок, важливий урок — екологічний податок сильно впливає на бідні верстви населення.

Виникає питання — як ETR має вплинути на доходи бюджету. Тут теж є різні позиції. Голова департаменту з питань оподаткування і довкілля центру податкової політики й адміністрування ОЕСР Курт ван Дендер вважає, що внаслідок реформи повинне спостерігатись нехай невелике, але зростання доходів бюджету. Також він відмітив цікаву тенденцію — появу запиту від бізнесу на стимулювання екологічного оподаткування (хоча не уточнив, де саме це спостерігається).

Протилежну думку висловила Жаклын Коттрелл із Green Budget Europe. Вона вважає, що ETR має бути нейтральною щодо доходів бюджету, оскільки це краще сприймається населенням.

Невирішених питань залишається багато, і очевидно, що тренд на еко-тематику стрімко втрачає свою популярність, коли починає зазирати в гаманець платника. Але, загалом, є розуміння, що в цьому напрямку все одно потрібно рухатись.

Україна в питанні екологічних податків вирішила, як це іноді буває, «йти своїм шляхом»

А що у нас?

Україна в питанні екологічних податків вирішила, як це іноді буває, «йти своїм шляхом». Тоді як фокус європейських держав спрямований на оподаткування енергоносіїв, наш законодавець протягом багатьох років з доволі суперечливим успіхом намагається контролювати рівень забруднення.

Наслідок — недостатня ефективність справляння екологічного податку. За 2018 рік у бюджеті було закладено прогноз надходжень від екоподатку на рівні 3 млрд грн. Чи багато це?

Наприклад, 4 найбільші виробники тютюнових виробів сплатили разом у 14 разів більше податків, ніж заплановано зібрати екологічного податку з усіх його платників по Україні. Та й кожна окремо взята з цих тютюнових компаній самостійно сплатила податкових зобов’язань більше, ніж заплановано зібрати екологічного податку по державі.

Для порівняння в той же час лише за викиди в атмосферне повітря за даними Рахункової палати прозвітувало близько 55 тисяч суб'єктів господарювання. І податківцям треба організувати контроль за сплатою податку всіма цими суб'єктами. При такому порівнянні економічна ефективність існування екоподатку стрімко рухається до нуля.

Очевидно, що ситуація, яка склалась в Україні, потребує змін.

Екоподаток стукає у двері

Нещодавно прем'єр-міністр України заявив про те, що кількість податків на забруднення довкілля повинна зростати, і ця позиція є однією із основних серед питань податкової політики нового уряду на наступні п’ять років.

Поки що ми не бачимо якихось конкретних кроків уряду в цьому напрямку. Можливо, це питання стане частиною «малої податкової реформи», запланованої на весну 2020 року. Проте, на наш погляд, ETR європейського зразка складно назвати «малою» реформою.

Європейське екологічне оподаткування — складна система з різного роду податкових платежів, механізму торгівлі квотами на викиди і низки як податкових, так і неподаткових стимулів.

Середньостатистичний європейський завод більшість своїх екологічних податків сплачує в ціні енергетичних продуктів та електроенергії, які він використовує у своїй діяльності. Кількість викидів регулюється за допомогою системи торгівлі квотами. В низці випадків цей завод може використати податкові пільги. Як правило, їх отримання пов’язане зі стимулюванням його до впровадження «екологічно дружніх» технологій чи процесів.

Для прикладу, в Італії компанії, які використовують новітні технології для зменшення негативного впливу на довкілля, можуть претендувати на так звану «гіперамортизацію» цих активів. Що це означає? Фактично компанія може замортизувати до 270% відсотків вартості такого активу замість 100%.

У Бельгії держава може компенсувати значну частину податкових витрат (до 80%) у разі, якщо компанія є учасником договорів про впровадження новітніх технологій енергозбереження (наприклад, відповідно до стандарту ISO 50 001).

Окремо можна виділити групу податкових стимулів, які надаються платникам за їхній внесок у розробку нових технологій (сюди можна віднести, наприклад, R&D податковий кредит чи так звані Patent Boxes).

Досвід країн ЄС показує, що переводити економіку на «екологічні рейки» треба комплексно. На наш погляд, для ефективної реформи екологічного оподаткування відкоригувати ставки недостатньо.

Досвід країн ЄС показує, що переводити економіку на «екологічні рейки» треба комплексно. На наш погляд, для ефективної реформи екологічного оподаткування відкоригувати ставки недостатньо. Треба переосмислювати сам підхід, розглянути можливість часткового зміщення «екологічного» податкового тягаря на енергоносії, більш широко підійти до закріплення податкових пільг.

У низці країн (Швеції, Данії, Нідерландах) підвищення ставок екологічних податків компенсувалося зменшенням податкового навантаження на фонд оплати праці. І цей крок має під собою логічне підґрунтя. Так чи інакше, збільшення податкового тиску на бізнес зрештою відчувається в ціні товарів та послуг для населення. Така модель переходу до еко-оподаткування потребує ґрунтовного економічного аналізу і моделювання.

Світові тенденції вказують на те, що впровадження сучасної моделі екоподатку (зі зміщенням акценту з оподаткування доходів на оподаткування негативного впливу на довкілля) є питанням часу.

Віримо, що Україна може гідно прийняти виклик реформи екологічного податку. Проте, щоб ця реформа була успішною, вона має базуватись на кращих світових практиках і враховувати локальний контекст. Ми, в свою чергу, принагідно заявимо про готовність брати активну участь у цьому процесі.