25 лютого – 152 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) видатної української письменниці, поетеси. З нагоди цієї важливої події для українського народу архівне управління Кам’янської міської ради підготувало документальну виставку «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає».

На виставці представлені документи, які відображають життєвий шлях та творчу спадщину української поетеси.

Біографічні дані Лесі Українки: " Лариса Петрівна Косач-Квітки народилася – 25 лютого 1871 року в  місті Звягеля Волинської області.Її мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському

(1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.

Дівчинка змалку була поглинена світом літератури та творчості.

Вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а у 8 років – написала свій перший вірш. Лариса вивчила декілька іноземних мов. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у неї діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини довелося поставити хрест на музичній кар’єрі.

У 12 років Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах.

У 19-річному віці вона сама написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів». Перші вірші Лесі були опубліковані в 1893 році.

У 1911 році вийшла драма-феєрія «Лісова пісня», яка вважається одним з кращих творів Лесі Українки. Найбільш примітними темами у її творах були свобода, любов і природа. Письменниця створювала тонкі й ранимі образи з притаманною їй музикальністю слова. Завдяки Лесі Українці ні одне покоління замислювалося про це, намагаючись осягнути сенс любові. Сама поетеса теж не один раз занурювалася в це прекрасне почуття, однак, як і для її героїв, фінал не завжди був щасливим.

Велика любов Лесі Українки – Сергій Мержинський був хворий на туберкульоз. Ця недуга, на жаль, не давала спокою Лесі, приносячи їй сильні муки. Страшна хвороба не дала їм бути разом, що назавжди залишило відбиток жалоби у серце письменниці. Через якийсь час Леся Українка вийшла заміж за музикознавця Климента Квітку, який теж був хворий туберкульозом.

Чого може нас навчити сьогодні Леся? По-перше, бути рабом — це найбільша низькість, найглибша моральна прірва, це — вирок, без надії, людині й нації в цілому. (Так, Леся закликала: «Без надії таки сподіватись!» — але це були слова абсолютно внутрішньо вільної людини, до рабів вони не мають жодного стосунку). По-друге, «хто звільниться сам — той вільним буде; як звільнить хтось кого — в неволю забере».

Свобода виборюється (не декларується!) лише власними силами. Ларисі Петрівні доля відвела лише 42 роки життя. Але про таких людей важко сказати «була...». Лесин дух завжди присутній поруч з нами в оспіваній нею рідній Україні."