Зліва - при визволені КРИНИЧОК в жовтні 1943 року, справа – в серпні 1941 року. Частина тих хто загинув біля висоти 159,9 в 1943 році, увіковічені (сподіваюсь і перепоховані) на братській могилі в КРИНИЧКАХ. На сьогоднішній день знайдено імена всіх загиблих в бою за висоту. Про це мова можливо піде в майбутньому. А от трагічні події серпня 1941 року, були практично не відомі і про них не прийнято було говорити. Одним словом - «ми відступали». Де не де, ще в дитячі роки довелося уривками чути від старожилів, про щось «за Великою дорогою». Але майже десять років тому, розповідь очевидця тих подій (на жаль якого вже нема) підштовхнула до роздумів, а потім і до пошуків інформації. Про те, що вдалося дізнатися, читайте далі.

Очевидець Володимир Васильович 1930 р.н. на час зазначених подій проживав в селі Кринички (I Квартал), нині село Рогівське і був свідком подій. Бачив загиблих в полі і брав безпосередню участь у їх захороненні на місцевому кладовищі. Його дитяча пам'ять дуже чітко закарбувала все побачене. Розповідь свідка, а також місця подій задокументовано і підписано ним. Його підпис завірено печаткою і підписом голови сільради.

ІЗ СВІДЧЕНЬ ОЧЕВИДЦЯ

Дитяча цікавість привела ще малого Володимира, з більш старшими товаришами, в степ за I Кварталом Криничок, хоч в далині, в сторону Дніпропетровська, було ще чутно вибухи і стрілянину. Йшли вздовж дороги Кринички-Романково (теперішній відрізок траси між селами Українка і Чернече), в напрямку на Романково по посадці. Дорогу почали будувати перед самою війною і тільки де-не-де місцями було положено каміння. Штабеля каміння (бурти) висотою до 2-х метрів знаходилися обабіч. В р-ні теперішнього повороту на Рогівське звернули на ґрунтову дорогу в степ в напрямку на схід. Пройшовши по дорозі метрів до чотирьохсот побачили в степу гармати. Вони стояли в полі де ще недавно височіла в метр дозріла пшениця і були направлені на південь, на Кринички. Поле було спалене вщент. Поряд ще димілося зерно на току.

Гармат зеленого кольору на дерев’яних колесах було вісім. Вони не згоріли, так як були розміщені на підготовлених позиціях, що представляли з себе круги великою окружності, вириті в землі, з спеціальними в’їздами і виїздами для гармат. Біля кожної було вирито по шість окопів до метра глибиною. Поряд стояло багато ящиків з снарядами, валялися гвинтівки.

Було дуже жарко. Дійшовши до гармат, діти були вражені побаченим. На дорозі, в степу, біля гармат і в окопах лежали, майже без одягу, обгорілі загиблі солдати. Вже почалося трупне гноїння і стояв нестерпний сморід. Там же зустріли діда Ананія Миколенка, який взявши на дорозі шинель накрив одного бійця майже зовсім згорілого.

Поряд тинялися запряжені в зелені брички військового зразка коні, певно голодні і зневоднені. В бричках було військове збіжжя: палатки, накидки, відра, амуніція, деякі харчі, мішки з цукром.

Загиблі були захороненні в тих же самих окопах біля гармат. Напевно закопували їх сельчани, або наші полоненні бійці. Після звільнення села десь восени 1943 або ранньої весни 1944 року, двома бричками звозили викопані з того місця рештки бійців на місцеве кладовище. Жінки, діти і похилого віку чоловіки викопували рештки бійців, ті що змогли дістати, орієнтуючись по впадинам на полі. На кладовищі була викопана яма десь 3 на 3 і глибиною 2 метри. Останки бійців перекидали з бричок прямо в яму. Скільки - невідомо, можливо 20-30, а може і більше. Брички були великі і дощенту наповнені.

З розповіді очевидця відомо, що німці в подальшому стягли всі гармати на ближній тік і там їх порозбивали. Один із гарматних стволів ще в 80-х роках використовувався як опора дерев’яного стовпа на лінії електромережі на одній із вулиць села. Автору цих рядків довелося бачити цей ствол. Він ще довго лежав за греблею сільського ставка, аж поки «добра душа» не здала його в 90-х на металобрухт. Ходили чутки, що цей ствол у когось залишився в Криничках. Дуже хотілось б отримати цей артефакт, або хоч його світлину. Це дуже допомогло б в ідентифікації тих подій. Точно відомо (бачив на власні очі) на стволі був напис (клеймо заводу і рік виготовлення) «СОРМОВО 1918». Дехто підказав, що калібр ствола був 76 мм. Під ці дані підходить польова скорострільна 76,2 мм гармата, зразка 1902 року, яка виготовлялася з 1903 по 1919 рік і використовувалася до самого кінця війни. Дальність стрільби гармати – 8,5 км. Це і є відома стара «трьохдюймовка», яка на 22 червня 1941 року становила більше половини дивізійних гармат.

На кладовищі села Рогівське довгий час за старенькою дерев’яною огорожею височіла дерев’яна пірамідка з червоною зіркою, але без будь якого напису. Розповідали, що дану братську могилу, десь в 50-60 роках хотіли перенести в Кринички, але місцеві жителі не дали цього зробити. Головним аргументом було те, що поховані були тільки фрагменти, те що відкопали в степу, і зібрати повноцінні останки не було можливості. Люди казали представникам влади: «…не чіпайте, бо ви їх до кучі не зберете, нехай так і лежать…» Ось так і не попало це захоронення під «укрупнення». В середині 90-х років добрі люди поставили металевий постамент і огорожу. З’явилася табличка з написом, який на думку автора цих рядків, не відповідає дійсності. Напис стверджує, що поховані бійці - загиблі визволителі села в 1943 році, а не ті що загинули в 41. Це не провина того хто почепив, він можливо і не знав. Треба подякувати чоловіку, хоч так позначено місце захоронення!

Пошуковці вели пошуково-розвідувальні роботи на даному полі ще в 2012 році. Автор цих рядків теж був присутній. Час був обмеженій глибокою осіню і малою чисельністю групи. Загалом добитися значного результату не вдалось. Знайдені артефакти також були мізерні (кулі, гільзи, осколки, «рубашки» гранат), бо поле добре було очищене в окупацію від зброї, амуніції, касок і тд., практично залишилися майже тільки останки солдат. На сьогодні, з допомогою супутникових знімків, вдалося ідентифікувати невелику ділянку поля з траншеєю. Дуже потрібні для досліджень знімки німецької аерофоторозвідки, але вони багато коштують.

З допомогою знайдених і досліджених німецьких документів, а також радянських документів, періоду осені 1941 року, підтверджується розповідь очевидця подій. Вірогідніше всього, враховуючи дослідження розвитку подій на Дніпропетровському плацдарму, подія за I Кварталом Криничок (біля села Рогівське) сталася 19 серпня 1941 року.

В цей час, згідно радянських документів, були загиблі бійці 805 артилерійського полку.
- Лейтенант Васильєв Євгеній Іванович загинув 19 серпня 1941 року, залишений на полі бою с. КРИНИЧКИ.
- Боровий Федір Якович старший політрук, комісар полку, тяжко поранений 19 серпня 1941 року біля с. КРИНИЧКИ, залишений на полі бою.

Зі спогадів Михальцова Дмитра Миколайовича, бійця 805 АП (мова оригіналу): «Оставшиеся в живых, отставшие от полка и возвратившиеся в свои подразделения, рассказывали, что немецкие танки прошли оборону в районе, который занимала батарея под командованием старшего лейтенанта Иванова И.И. Он не выдержал психологического испытания, ушел, оставив батарею на поле боя. За трусость Иванов был разжалован и отдан под военный трибунал». Це і стало поштовхом до трагічної долі артилерійської батареї. Командира 2-ї батареї Іванова І.І. розстріляли 25 серпня 1941 року в с. Підгородньому. Один із вогневих взводів цієї батареї, під командуванням молодшого лейтенанта Фурдайло Павла Денисовича, прийняв нерівний бій намагаючись врятувати положення. Із нагородного листа (мова оригіналу): «Во время боя 19.08.1941г. при нападении на батарею танков противника, лично работая наводчиком, подбил пять фашистских танков». Взагалі 19 серпня багато бійців пропало безвісти, частина загинула, частина попала в полон.

Віктор Ольгашко