Загублена честь

– Нада спасать чєсть здравоохранєнія Днєпрадзєржінска!– волав у телефонну трубку розсерджений черговий сімейний лікар, коли на четвертий день хвороби з високою температурою і викручуванням всього тіла, потенційний клієнт написав електронного листа на «гарячу лінію»: до хворого не просто ніхто не прийшов, а навіть не надали консультацію бодай телефоном; за вказаним у реєстратурі номером вперто мовчали, а на спробу записатись хоча б на електронну чергу, комп’ютер після довгої процедури занесення всіх даних, підтвердження кодів раптом відповів, що така адреса і такий пацієнт у них не значиться… Як пояснити нерозумній машині, що договір з лікарем укладався два роки тому, а за місяць до події перереєструвався?

Так давайте розберімося, чи є у місцевого «здравоохранєніня» честь, бажання лікувати людей і хоч якісь перспективи для осучаснення?

Хочеться щиро дякувати всім медикам, які падають з ніг на «передовій», рятуючи хворих, кількість яких щодень зростає…

А в скронях разом з болем вистукують телеграфні рядки місцевих новин останнього року на медичні теми:

• У лікарні №9 від нелегального наркозу померла молода жінка; ще 8 хворих були врятовані в реанімації обласної лікарні ім. Мечникова;
• Головна лікарка тієї ж лікарні після інциденту очолила міський відділ охорони здоров’я;
• Депутат-АТОвець побив лікаря хірургічного відділення лікарні №7 за антисанітарію (великих мух), і був засуджений;
• Міський голова урочисто передав медикам нову сучасну карету швидкої допомоги;
• З бюджету виділені великі кошти на боротьбу з коронавірусом; все необхідне є;
• Капітальний ремонт інфекційного відділення лікарні №7 завершено. Міський голова під фанфари подарував кілька стійок для крапельниць…

А що насправді?

Про честь, яка померла разом з назвою Дніпродзержинськ, відшукати не вдалося нічого. З усіх дірок лізуть гіркі совкові традиції: показуха великої боротьби на всіх фронтах, приписки, роздуті штати чиновників від медицини нагорі й гостра нестача справжніх медиків-практиків середньої й найнижчої ланок і всього необхідного для лікування хворих.

На запитання, чому медики розбігаються, невже їм так мало платять і чого їм не вистачає для роботи, відповіли втомлено:

• Не вистачає людського ставлення від керівництва.

Повернімося до нашого хворого.

Увечері четвертого дня зустріч у місцевій амбулаторії із сімейним лікарем таки відбулась. У вузькому коридорі юрбився натовп без будь-яких дистанцій і масок. Люди вперто не пропускали до лікаря «без черги», бо самі чекали по кілька годин.

Лікар покликав хворого з «гарячої лінії» сам, професійно оглянув, порадив здати через кілька днів аналіз крові і сидіти вдома.

• Направлення на тест на ковід? Можете здати в приватній лабораторії самі, але це –  викинуті гроші.
• Реформа медицини? Та вона нам тільки нашкодила….

Після лікарні захворювання пішло по другому колу. Наступні 4 дні температура нижче від 38,9 градусів не спускалась. Довелося викликати «швидку».

Швидка і бджоли

Виклик вдалося здійснити з 18-го разу. З 18-го!!!

Номер 103 тепер – єдиний на всю область. Поки дані кожного неспішно заносять до комп’ютерної бази, всі інші чекають.

Карета приїхала за півгодини. Важко переступаючи в своїх незручних комбінезонах, окулярах, масках, рукавицях зайшли рятівники. На грудях кожного була вишита… «Бджола»!

Уявляєте уніформу медика з абсолютно непрактичного матеріалу неприємного рудуватого кольору з емблемою особистої партії міського голови?!

Але самі лікарі були уважними, доброзичливими, як-то кажуть «на своєму місці», хоча старанно намагалися приховати свою втому, бо працюють доба через добу!

А ось новенька карета… При ще свіжій заводській фарбі і спогадах про недавні урочистості з нагоди дарування, напрошується на єдину характеристику молодіжним сленгом: ДРОВА!

В ній торохтіло все, що не було приєднане намертво. Хворий «спиною» відчував кожну колдобину, та камінець на наших дорогах. Чи надовго вистачить?

Як було б добре на місцевому авторемзаводі (подейкують, що віднині – це власність міського голови) перед тим, як вручати подарунок місту, зробити розумну ревізію, підкрутивши кожну гаєчку. Напевне, жоден з міських чиновників не став би їздити на такому розхлябаному авто.

Лікарня №7 зі своїм спеціалізованим інфекційним відділенням зустріла чергою зі швидких.

Передній край

Здогадатись, що саме для цього відділення місто виділило на капітальний ремонт десятки бюджетних мільйонів, дуже важко. Старі, місцями облуплені двері, вже пошарпаний лінолеум, потріскані панелі, погане освітлення, кушетки 40-річної давності…

Приймали швидко. Прослухали, зробили експрес-тест на ковід, інші обстеження. Лікарям не позаздриш. Умови років за 20 не покращились. У 7-ій зараз працює 4 закритих відділення «ковід». Хворих сортують за рівнем і важкістю перебігу інфекційного зараження. Найскладніші – в рекламованому інфекційному. По двоє в боксі замість одного. Могли відправити й до реанімації. У кого первинний коронний діагноз не підтвердився, не без пригод потрапили на 7-й поверх до ревматології. В бойовому порядку ущільнили відділення офтальмології і створили ще одне відділення.

Умови лікування

В палаті з 6 особами з температурою понад 38 градусів, з бронхітами і запаленнями легень, не запереченою «короною» і бозна ще чим, дружно кашляють один на одного, обмінюючись бацилами. Медики постійно нагадують про захисні маски, які треба було привезти з собою, аби не обкашляти останніх медпрацівників (те, що хворі задихаються, не так важливо).

• У відділенні немає термометрів!
• До єдиного туалету треба подолати метрів 30 по коридору, зустрівши десятки хворих з різними діагнозами!
• Мило (краще б рідке), рушники (паперові чи електричні) в туалетах не передбачені, тому, скориставшись санвузлом, торкаючись кнопки змивного бачка рукою, ледь не по стінах хворий долає відстань до палати, де, діставши зі своєї сумки мило й рушник, зможе помити руки.

Ранок полегшення не приніс. Бригади «космонавтів» (споряджених у захисні костюми фахівців) кожен виконував свою роботу: брали аналізи, робили ін’єкції з наявних у хворого медикаментів, писали списки того, що треба придбати негайно, розпитували, чим і як лікувався вдома, призначали додаткові рентгени, кардіограми й інші обстеження.

І оголосили про масове переселення на інший поверх.

Уявляєте хворих, які не в силах подолати відстань від ліжка до столу, кому треба спуститись до рентген-відділення, вкотре зібрати власні речі…

Медсестри встигали все: кололи, перевозили хворих на старших від них самих каталках, тягали важкісумки, щедро поливали їх деззасобами, писали історії, заповнювали бланки…

Переселення до новоствореного відділення принесло ще більше питань. Евакуйовані спішно попередники вивезли від «ковідної війни» все можливе і неможливе.

Літало пір’я від подушок, на сонці всіма кольорами вигравала пилюка.

Хворих розмістили в запаковані не провітрювані палати, заборонивши виходити звідти навіть до єдиного на все відділення туалету. Санітарка, обливаючись потом у важкелезному гумовому костюмі, пластиковій масці і окулярах, незручних рукавицях, намагалась нагодувати хворих, розвозячи по палатах тачку з їжею, а почувши, що доведеться ще й бігати по аптеках за ліками для немічних, зі словами «манала я таку роботу за три тисячі», гучно грюкнула дверима і пішла за розрахунком…

Двоє чоловіків на високих драбинах голосно лаялися матюганами і прибивали по три ряди з обох боків відділення завіси з цупкого поліетилену.

Хворі зі своїми температурами, кашлями і проблемами тримали в руках списки всього, що треба придбати власним коштом: від ватки-спирту-пластиру, шприців-систем, таблеток, капсул і всіх необхідних ліків для порятунку…

Вийти з відділення не можна; рідним зайти до відділення – тим більше. Ні передати рецепти, ні забрати придбані медикаменти…

Єдина на все відділення медсестра тим часом носилась по всій лікарні в пошуках бодай однієї стійки для крапельниць.

Їй треба було рятувати 28 хворих, кожному з яких призначили по 2 крапельниці на день + ін’єкції різної складності: в живіт, вени, підшкірно і м’язово… при жахливому освітленні мигаючої лампи під стелею, змонтованої років 50 тому.

Порятунок потопельників – їхня власна справа

Перший сніданок після 10-ої. Вечеря о 16:30.

Із 3-х холодильників на всіх ледь працює маленький «Днепр», але продукти в ньому швидко псуються. Обхід лікаря опівдні. Просять поставитися з розумінням.

Такий аврал у лікарні за всю її історію – вперше.

Швидкі прибувають ще і ще. Лікування призначають за протоколом практично всім однакове. В аптеках лікарні потрібні медикаменти розібрані, тому треба просити рідних про допомогу, шукати по всьому місту. Хочеться жити. Кожен з однієї тільки палати у перші дні виклав по 2-3 тисячі гривень (зірковий час для аптек!).

З’являються свої ноу-хау. До туалету, щоб не впасти, ходять парами. Намагаються жартувати, підтримувати один одного і медиків. Ігнорують принизливе до себе ставлення, як до біологічної небезпеки, від медиків інших відділень, які відмовляються бодай передати «на волю» довжелезні рецепти та ліки в зворотному напрямку.

Рятують телефони.

Довелося потурбувати дзвінками міську раду, департамент охорони здоров’я і (нечуване нахабство від ледь живих хворих!) приймальню головного лікаря. Жоден з чиновників не з’явився до новоствореного відділення, аби перевірити його готовність, умови перебування людей і роботи медперсоналу.

Але дзвінки подіяли. Раптом з’ясувалося, що… ліки є. Знайшовся кварц для дезінфекції палат і коридорів, у палатах почали мити підлогу і навіть деяким хворим підключали апарат радянського періоду для інгаляцій!

Та коли в однієї хворої уперше і раптово підскочив тиск, а посеред ночі у іншої стався серцевий напад, знову виявилося, що у відділенні немає жодної таблетки, а лікарі - вузькі фахівці заходити до відділення не збираються.

Рятували один одного самі ж хворі, вишукуючи потрібне із своїх домашніх запасів. Зауважте, що у відділенні, про яке йде мова і яке умовно називають протиковідним, не було жодного хворого з позитивним аналізом!

Світова проблема?

Протистояти ситуації не тільки можна, а потрібно.

І хворих було б значно менше, якби міська влада цього хотіла!

Якби замість фонтанів придбали бодай один на все місто комп’ютерний томограф, щоб швидко і безпомилково відрізняти запалення легень і бронхіти від звичайної застуди.

Існуючі рентгенівські апарати не дають достовірної картини, і хворих направляють на знімки по 3-4 рази!

У переповнених закритих відділеннях тижнями тримають людей, як піддослідних кроликів, чекаючи на результати реального підтвердження чи спростування короновірусної інфекції в лабораторії ПЛР-CОVID-19, возять аналізи до Харкова чи Дніпра, в той час, як є власна санепідемстанція з придбаним обладнанням, не здатна провести потрібні обстеження…

Лікарі не мали можливості (чи бажання) і жодного разу не прослуховували легеневих хворих, бо в лікарні немає жодного одноразового фонендоскопу, сучасних термометрів, автоматичних приладів для вимірювання кров’яного тиску, та навіть елементарних щіток і миючих засобів для прибирання палат!

Старезні вікна без москітних сіток, заклеєні намертво із застійних часів, не дають можливості допустити до хворих хоч ковток свіжого повітря.

Розрекламований ремонт інфекційного відділення виконаний… наполовину, палати обладнані єдиною розеткою (уявляєте, коли одночасно треба підключити кілька приладів, не кажучи про заряджання мобільного телефону самим хворим.

Сама лікарня №7 швидше нагадує музей радянського періоду, ніж сучасний медичний заклад.

І доки до медицини місто ставитиметься як до чергового об’єкту для наживи, відмивання коштів, а самі медики миритимуться з таким ставленням, так і буде далі.

Земляки хворіють, помирають у страшних муках. Годі нагадувати про носіння масок, миття рук, безпечні дистанції.

Час вимагати витрат бюджетних коштів НА ЛЮДЕЙ, а не бджолині й інші піари.

Як це робиться в тих містах, де працює медична реформа і чесні керівники з командою Сили людей, як у місті Тростянець на Сумщині...

Наш хворий зараз перебуває на амбулаторному лікуванні, на самоізоляції, випробування дуже послабили його здоров’я. Доки не повернуться аналізи з обласної лабораторії, ще не може спілкуватися з рідними, не має впевненості, що вилікувався остаточно.

Дуже хочеться, щоб якнайменше людей потрапили до подібної ситуації. А найбільше, щоб від застарілої корупційної хвороби вилікуваласясама медицина Кам’янського.

Любов Алексієвська

фото:Ресторан на колесах

фото: Крісла для перевезення хворих старші від самих хворих

фото: Єдиний сучасний прилад для вимірювання насиченості крові киснем, щоправда, спрацьовує не у всіх і після хворих не обробляється