5 грудня Анатолій Михайлович Жежер – заслужений художник України, маститий живописець міг би відзначити своє  83-річчя. Та у вересні  2020-го підступний короновірус раптово вирвав його з життя. Раптово, бо мав козацьке здоров’я і бажання працювати, був сповнений планів, ідей, мав безліч замальовок для майбутніх полотен, готувався до нових виставок… Через карантинні обмеження з ним не змогли попрощатися друзі, шанувальники, колеги, учні, висловити йому своє гідне шанування. Наша сьогоднішня публікація – данина  глибокої ПОВАГИ І СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ, на які заслуговує Анатолій Михайлович.

Він щоранку підхоплювався не пізніше шостої енергійною зарядкою пробуджував свої м’язи, легко перекидав з рук у руки улюблені гантельки, влітку обов’язково вирушав пішки до Блакитних озер у Єлизаветівці (а від його будинку на лівобережному масиві Кам’янського до котловану – близько години ходу), плавав з кілометр, а після повернення додому, здорового і нехитрого сніданку відразу брався до роботи. Навіть якщо у планах того дня були якісь справи, поїздки, обов’язково ставав до мольберта хоча б на пару годин… Здавалося б дивним, що людина, народившись і проживаючи  майже все життя у промисловому, оповитому димом Дніпродзержинську,  вміє так тонко, до трепету, відчувати і любити природу, знати кожну рослинку.

Якщо Оля була у відпустці або мала вихідний, обов’язково вирушали на пленери удвох, Їхні мольберти можна було часто побачити серед високих соняхів за «Епіцентром», у лівобережному парку чи на березі каналу, в сосновому лісочку чи на луках. Особливим щастям були кількаденні виїзди до Петриківки, Могильова, Чаплинки, Сорочиного або й на високий правий берег Дніпра в Бородаївці… Ольга Володимирівна – членкиня Національної спілки художників України – його Муза, порадниця, дружина, колега, учениця  і натурниця, яка в останнє десятиліття життя А. Жежера надихнула його на найуспішніший період творчості.

Його раннє дитинство припало на жорстокий час страшної війни, а на татуся ледь не перед самим завершенням світової бійні прийшла похоронка. Мамі, яку щиро кохав і оберігав до останніх днів її життя, довелося багато працювати. Допомагав, чим міг, по господарству, годував кроликів, по-дитячому захоплено спостерігаючи і за тваринками, і за травинками, які рвав для них. Вже тоді запали в серце пахощі, квіти. Підлітком губився «на вулиці». Шукаючи рідну душу серед старших чоловіків, наче випадково потрапив до студії образотворчого мистецтва палацу культури металургів. І був приголомшений. Побачивши розмаїття малюнків керівника студії Г. А. Латунова і його учнів, забув і про  тяжкі проблеми, і про повоєнну сірість буття, поринув у світ краси і духовності. З того часу багатство кольорів  і відтінків стали стилем його світогляду.

Вступ Анатолія до Дніпропетровського художнього училища визначив його подальший професійний шлях. З легкістю став студентом Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Ю. Рєпіна, відкривши принадну перспективу навчання в тодішній культурній столиці, був вражений холодністю і красою північної природи … Але не дозволив собі залишатися ще кілька років на вільних студентських хлібах, маючи відповідальність перед рідними, бо на той час вже мав власну сім’ю, яку дуже любив, тому повернувся додому.

Працював і художником-оформлювачем, і дизайнером реклами, і вчителем у дитячій художній школі міста Рівного. Але не полишав прагнення до зростання в середовищі професійних художників. Його не зовсім влаштовували неписані вимоги тримання «руки на пульсі п’ятирічок». Знайти свій стиль у традиційному мистецтві, маючи глибоку ліричну душу, було непросто. А. Жежер був чесним перед собою. Його завжди хвилювали чистота людських відносин, характер, традиції і дух України, образні лірико-епічні краєвиди рідного краю. Це не просто написані з натури пейзажі, а образ України – зеленої, квітучої, яскравої, великої.

Ще зі шкільної лави йому полюбилась творчість Тараса Шевченка, а коли став студентом Дніпропетровського художнього училища, пообіцяв собі, що присвятить йому свою творчість. Щира любов великого Кобзаря до України, його пророцтва і бунтарський дух, його висока філософія  спонукання українців до справжньої свободи духу, істинних цінностей поета, мислителя завжди були взірцем для Жежера-художника.

Чи не тому з понад 100 виставок, у яких взяв участь митець, однією з найяскравіших стала персональна виставка 2014 року у Дніпропетровському  художньому музеї з нагоди 200-річчя великого Кобзаря. Анатолій Михайлович готувався до неї кілька років і виставив близько 100 власних оригінальних робіт. Замість традиційного виставкового терміну в один місяць, твори А.Жежера експонувалися протягом чотирьох… Одна з картин, написана на Чернечій горі задовго до подій на київському Майдані Незалежності «До тебе, Тарасе» – пам’ятник Кобзарю на його могилі, завбачливо уявилась художнику з велелюдним мітингом і жовто-блакитними та червоно-чорними прапорами!

Що відрізняє Жежера від інших художників? Як запевняють фахівці – його мистецтво –насичене Україною. Лірико-епічні пейзажі та жанрові композиції художника захоплюють і не відпускають від себе. Він любив Україну, людей, і звертав увагу глядачів на все найкраще, що нас оточує і глибокі, дещо призабуті, традиції українців. Щоб ми цінували це справжнє. Разом з ним милуємось чорнобривцями і мальвами, маками і соняхами; ранковою зорею, вечірніми сутінками, купальськими вогнями, лебедями і чорногузами. На картинах А.Жежера оживають кози, корови, котики. Навіть яблука, гарбузи та калина виглядають такими свіжими, а карасі так і «просяться» на пательню.

Водночас митця хвилюють теми бідності сіл, самотність людей. Чомусь завжди Анатолію Михайловичу боліла тема самотності, і він звертався до молоді, дітей і онуків, якими б зайнятими вони не були – не залишати своїх постарілих батьків. Його картини осиротілого дідуся з козою, бабусі на призьбі, покинутої хати вражають своєю душевністю.

Мистецтвознавці кажуть, що твори А. Жежера останнього періоду стали більш живописними, вирізняються незвичайними композиційними рішеннями. Його пейзажі – як поезія. Особливо любив степи, не міг «надихатися» рідним степом, полином, обіймав кожну квітку й травинку, хоча його захоплювали й українське Полісся, гірський Крим і море, зелені Карпати. Але й громадянська тематика його картин не залишає нікого байдужим.

Остання персональна виставка художника в Кам’янському музеї історії з нагоди 80-літнього ювілею вразила кількома триптихами й полотнами, які спонукають до глибоких роздумів. Теми російсько-української війни «АТО», «Молитва», перші картини-роздуми, присвячені легендарному  Івану Сірку із серії, яка залишилася незавершеною…

Творчість і життя Анатолія Михайловича Жежера вже стали історією. Його картини несуть ту енергію, силу, які так потрібні   для нашого подальшого життя…

Любов Алексієвська,

 членкиня Національної спілки журналістів України.