Як місто допомагає їм та чи змінились політичні погляди Вілкула — в інтерв‘ю Суспільному.

Пане Олександре, як війна вплинула на життя міста?

Війна зруйнувала наші плани, але не життя. Звичайно, будь-які питання, пов'язані із капітальними ремонтами, асфальтуванням, реконструкціями мікрорайонів, з багато чим, що ми планували зробити, — все це відкладено на після війни. У нас досить міського бюджету на те, щоб підтримувати функції міста, всієї інфраструктури, газопостачання, водопостачання, енергопостачання. Комунальний транспорт для всіх безплатний: і для мешканців, і для військових, і для біженців, яких сьогодні майже 10% від населення міста. Плюс, функціонування всієї медичної галузі: це і для містян, і для військових, великі госпітальні бази. Ще ми фінансуємо все, що пов'язане з обороною міста.

Ви сказали, переселенців вже близько 10%. Можете розповісти детальніше, як місто піклується про них?

У нас вже майже 60 000 переселенців. Це люди із Донецької, Луганської, Миколаївської, Харківської областей. Більша частина з Херсонщини. Там проходить лінія фронту, дуже небезпечно, плюс — окуповані території.

У нас була невдала спроба урядового гуманітарного коридору. Він був узгоджений на урядовому рівні, але "орки" його зірвали. Наша колона із 10 комунальних автобусів і 6 швидких під'їхали до першого блокпосту. "Орки" викрали старшого, обстріляли колону і, прикриваючись нею, як щитом, почали обстріл позицій наших військ.

Люди вибираються, як можуть, з цього "руського міра", який насправді виявився пеклом. Хтось по стежках, велосипедом. Є місце біля нашого блокпоста, де складено понад 1000 велосипедів. Хтось на тачках вивозить людей. На реальних тачках. Я був в одному із таких місць, де привезли людей на тачках. Запитав: "О котрій ви виїхали?". "О 8-й ранку", — говорять. Була вже 4 година дня. Тобто, їхали цілий день.

Десь — на тракторах їдуть, десь — босоніж на наш берег Інгульця через брід переходять. Ми всіх приймаємо. Тим, хто хоче їхати далі, на захід України, в Європу, надаємо медичну допомогу, даємо продукти. У нас є евакуаційні потяги. "Укрзалізниця" гарно працює, вони великі молодці.

У місті, як я вже сказав, залишилось близько 60 тисяч (вимушених переселенців — ред.). Багато із них у тих місцях компактного проживання, які ми створили. Це школи, дитячі садки. Поставили ліжка, розкладачки, придбали матраци. Годуємо тричі на день. Максимально кого можемо — інтегруємо у життя міста. У нас вже понад 100 лікарів та вчителів, які працюють у комунальних школах, дитячих садках, лікарнях. Багато кваліфікованих працівників, у першу чергу — це Маріуполь, які знаходять роботу на наших гірничо-збагачувальних комбінатах. Ми їх називаємо не "біженцями", а "новими криворіжцями", щоб вони відчували, що вдома. Ми одна країна, і українці повинні допомагати українцям.

Щодо оборони міста. Як вона зараз триває?

Ми почали укріплювати оборону із першого дня вторгнення. Перші кілька тижнів були важкі, найбільш небезпечні, коли ворог підходив близько до міста. Тривали бої біля  самого кордону. Але місто промислове, плюс я все-таки пропрацював 19 років у промисловості — від робочих спеціальностей до першого керівника, і ми вміємо цим керувати. У нас щоденно працює понад 100 одиниць важкої техніки. Екскаватори, бульдозери, грейдери, все, що необхідно. У нас вже побудовано, не буду говорити точну кількість, але десятки ліній оборони. І ця робота не зупиняється.

Після того, коли завдяки мужності наших солдат кордон лінії фронту був відсунутий від Кривого Рогу, ми йдемо разом з армією і будуємо нові укріпрайони, фортифікаційні споруди, організовуючи таким чином оборону міста.

Після початку повномасштабної війни зокрема "АрселорМіттал" повністю зупинився. Яка ситуація із підприємствами?

Практично всі підприємства так чи інакше зупинились. Але почалось відновлення роботи. Ми працюємо з кожним індивідуально, кому що потрібно допомогти — допомагаємо. Десь це нові логістичні ланцюги постачання сировини, десь — продажу продукції.

Більшість підприємств працює в об’ємах 40-70% від потужностей до війни, і це вже наша спільна перемога. Тому що це робота, це зайнятість людей, зарплата та життя міста. Врешті-решт, це податки у бюджет, а це — кулі та снаряди, якими потрібно бити ворога. Малий і середній бізнес ми теж максимально стимулюємо, щоб працювала вся економіка.

Кривий Ріг — це мала батьківщина Володимира Зеленського. Чи припускаєте ви, що росіяни можуть з якоїсь політичної причини намагатися захопити місто? І, звичайно, через те, що це великий промисловий центр України.

Ми пишаємося тим, що Володимир Олександрович Зеленський — наш земляк. Він тримається мужньо, він символ, і ми за все йому вдячні. Що в голові у "орків", що для них є головною мотивацією, ми не можемо сказати. Кривий Ріг — найбільший промисловий центр в Україні був і до війни. Ми завжди були близько 10% ВВП. А зараз, після руйнації таких промислових міст, як Маріуполь, Харків, який частково зруйнований, інших міст, — Кривий Ріг буде п'ятою частиною ВВП нашої країни.

Другий важливий фактор, що Кривий Ріг — ворота до центральної України для російського угруповання, яке виповзло з Криму й окупувало Херсонську область. Інші фактори, що там у голові у "орків", хто це може сказати?

Ви у кількох інтерв'ю розповідали, що на початку війни вам зокрема телефонували й колишній міністр МВС Віталій Захарченко, і Олег Царьов писав…

Він публічно мені писав у своєму телеграм-каналі, це всі бачили.

Чому вони вирішили із вами комунікувати?

Я думаю, вони з багатьма на південному сході України, якимось чином намагались комунікувати. Хто кого знав, напевно, той тому і писав. Усі були послані та все на цьому закінчилось.

Коли ви зрозуміли, що Росія — дійсно ворог України?

Це ясно з 2014 року. Тоді, коли почалась агресія на Донбасі. Але я був серед тих, хто не вірив, що Росія почне повномасштабну війну. Причому ведуть вони себе гірше за нацистів у Другу світову. Бомблять мирні міста, вбивають дітей. При цьому я не розумію, що у них у голові.

"Я вважаю, що Україні необхідно вступати до НАТО. Безсумнівно".

Тобто для вас стала несподіванкою саме повномасштабна війна?

Так.

Ви балотувалися у президенти у 2019 році й у вашій передвиборчій програмі, зокрема, було написано, що ви за позаблоковий статус України. Чи змінились нині ваші пріоритети?

Я вважаю, що Україні необхідно вступати до НАТО. Безсумнівно. На той момент я вважав, що Україна має стати членом Євросоюзу, але з точки зору безпеки, через величезну кількість військових блоків навколо, я був прихильником моделі Швеції, Фінляндії, Швейцарії. Але збожеволіла Росія і в цьому плані повністю змінила картинку світу: ви бачите, Швеція вже хоче в НАТО. У Швеції понад 200 років нейтралітету.

Без сумніву, нам потрібно ввійти у військовий блок. Я впевнений, що ми переможемо, але після у будь-якому випадку буде монстроподібний, непередбачуваний і шалений сусід. Такий собі Оркостан. Тим паче та ідеологія, яка у росіян створена за останні 20 з гаком років, провокує всі ці жахливі речі, які вони роблять. Те, що у них є, — це ж не християнство, це тоталітарна секта. Вони створили псевдорелігію, яка має християнські ритуали, туди доданий культ Леніна, спотворене сприйняття перемоги у Другій світовій війні, обряди поклоніння ядерній кнопці. У них реально у ролі Бога виступає не Ісус Христос, а ядерна кнопка.

Цим диким міксом, який вони 20 років розганяють по своїх медіа, переконали самі себе, 150 млн свого населення, фактично зазомбували. Це небезпечний сусід, який лишиться таким і після нашої перемоги. Тому, так, вступити до НАТО — це ефективний шлях.

У Кривому Розі зараз фактично немає міського голови після загибелі Костянтина Павлова. Після нашої перемоги, чи плануєте ви йти у мери?

Я так далеко не дивлюсь, але можу точно сказати, що я після війни не збираюсь займатись політикою. Я ж два роки тому вийшов із політики. Так, блок Вілкула "Українська перспектива" переміг на багатьох виборах у Дніпропетровській області. Ми — регіональна партія. У нас три мери, більшість у деяких міських радах, наприклад, у Криворізькій, досить гідне представництво у Дніпропетровській обласній раді. Але я ж не став депутатом ні міської, ні обласної ради, вирішив йти з політики. І рішення не змінив. Зараз я роблю все задля того, щоб захистити рідне місто, країну, але після війни політикою я не планую займатися.

А чим плануєте?

Буду працювати у народному господарстві.

Точніше можете розповісти?

Давайте переможемо у війні.

В одному зі своїх інтерв'ю ви казали, що одна з можливих причин, чому Росія сподівалася перемогти Україну — це зокрема те, що в Україні південь та схід російськомовні й вони вважали, що російськомовні люди люблять Путіна. Цей наратив, можливо, не зміниться в Росії. Чи плануєте ви в майбутньому переходити на українську мову?

Я вільно розмовляю українською. Але на півдні, сході дуже багато російськомовних. І з ними, можливо, також потрібно розмовляти російською? Російською я розмовляю з тими, хто мене чує, і це важливо. Чи будемо ми більше говорити українською? Чи будемо переходити на українську? Так. Але розумієте, хто зараз воює? І українськомовні, і російськомовні. Подивіться, як воює і вмирає російськомовний Маріуполь, Харків, багато інших територій сходу та півдня. Тому російськомовний український патріотизм виявився нічим не гірший за українськомовний.

Немає у нас в країні мовного питання. Хай кожен розмовляє мовою, якою хоче, і воює за батьківщину проти агресора. Але я з вами згоден, потрібно повільно, спокійно максимально переходити на українську мову. Я не хочу, щоб взагалі щось нас пов'язувало із країною "орків".

Якою ви бачите Україну після перемоги?

Великою європейською країною. Ми точно будемо в цивілізованій частині світу. Я впевнений, що ми рано чи пізно ввійдемо до Євросоюзу. І чим раніше, тим краще буде і для нас, і для ЄС.

Чи вважаєте ви, що саме війна стала каталізатором, який і об'єднав Україну?

Звичайно, війна об'єднала країну. Звичайно, війна створює українську націю, і війна стала каталізатором нашого великого майбутнього. Воно і так у нас було. Але так, це все об‘єднало. Ціною великих жертв і крові, але ми будемо великою країною.