Про  цю цікаву подію розповів Валентин Фіголь на сайті "Пильний погляд".

Екскурсію для всіх бажаючих проводила краєзнавиця та літераторка Любов Алексієвська. Захід був благодійним, на підтримку ГО «Яворина», зайняте плетінням маскувальних сіток та іншого спорядження для захисників.

Мандрівка почалась із короткої розповіді про історію лівобережної забудови нашого міста. Л. Алексієвська розповіла, як радянська влада вирішила розбудовувати Дніпродзержинськ саме в напрямку вздовж водосховища нещодавно збудованої Дніпродзержинської ГЕС.

Щоб житлова забудова була вищою за можливий паводок через руйнацію 15-кілометрової греблі ГЕС, під забудову намили 9-метрову подушку з піску. Починали добувати пісок в кар’єрі, з якого потім вийшов Курилівський котлован – звідти намито пісок під 9-й житловий мікрорайон. Потім Дніпродзержинськ орендував у Петриківського району місце під котлован біля Єлізаветівки, з якого потім вийшло так зване Блакитне озеро.

За словами екскурсоводки, задум житлової забудови лівобережжя Дніпродзержинська був грандіозним. На кожному мікрорайоні планувалась окрема соціальна інфраструктура, зони відпочинку тощо. Лівобережну забудову майже півстоліття тому називали «місто-курорт». На лівобережжі і досі люди інколи ходять вулицями в купальних костюмах, повертаючись з якоїсь водойми…

На лівобережжі, зауважила пані Алексієвьска, не бракує мальовничих куточків та цікавих об’єктів. Наприклад, один з трьох в світі монументів розкутого Прометея перед житловим комплексом «Монтана». Або сквер проспекту імені Героїв АТО, в якому не видно й згадки про учасників АТО… Зате лишилась згадка про колишню назву проспекту – нещодавно кимось замальований напис «проспект маршала Жукова».

Або філософський мурал на стіні колишньої автоматичної телефонної станції. Кажуть, що дівчинка на гойдалці намальована зі спини, щоб кожна жінка впізнавала в ній себе…

На набережній водосховища пані екскурсовод звернула увагу учасників на мальовничий краєвид. І нагадала, що колись на місці водосховища ГЕС були не менш мальовничі села – наприклад, Паньківка, названа на честь сторожа Панька, зарубаного ревнивим козаком за те, що той не догледів, як татарин внадився до козакової дружини.

Якраз в районі села Романково, за словами екскурсоводки, ще в 16 сторіччі існувало козаче поселення, на польській мапі назване Стара Січ. Можливо, це була одна з давніх козачих фортець біля знаменитого Романківського броду.

Адже більшість придніпровських населених пунктів починались саме як поселення козаків-запорожців.

В більш сучасній історії цих місць – переправа через Дніпро восени 1943 року, коли радянські війська штурмували німецьку лінію оборони в районі сел Аули та Сошинівка. Цей штурм відзначився кровопролитністю: досі невідомо, скільки саме загинуло при переправі так званих «чорносвитників» – наскоро мобілізованих та недбало озброєних місцевих мешканців.

Згадали про те, що до будівництва ГЕС річка Дніпро мала інше русло, існував великий Фурсин острів, плавало безліч човнів та катерів. Навігація Дніпром та водосховищем була й торік, а зараз її забороняє воєнний стан.

Розглядаючи протилежний берег, розташований на відстані біля 4 кілометрів, екскурсанти відзначили будівлі зруйнованого недбальством санаторію «Дніпровський», а також силует Верхньодніпровського крохмало-паточного комбінату.

На набережній екскурсанти звернули увагу на монумент «Танк» на честь визволення нашого міста з німецької окупації.

Згадала пані Алексієвська і про базу «Буревісник» на водосховищі, де навчались яхтсмени та серфінгісти. Сьогодні база фактично не функціонує.

На завершенні прогулянки згадали й подію, 50-річчя якої відзначається сьогодні. 25 червня 1972 року в Дніпродзержинську стались масові заворушення. Тоді через нехлюйство міліціонерів у автозаку згоріли троє дніпродзержинців. Обурені люди мало не розправились з міліціонерами, а тоді стихійно рушили протестною ходою до міського комітету компартії. Зібралося кілька тисяч мешканців міста, побили вікна в міськомі партії… Юрбу потроху розсіяли за допомогою металургів та солдат. Потім багато хто з учасників стихійного спалаху народного гніву арештували й осудили.

Прощаючись, учасники екскурсії бажали одне одному перемоги й миру. І сподівались на нові зустрічі одне з одним і з історією Кам’янського.