Мабуть, кожна людина в своєму житті переживає моменти внутрішньої кризи. Причини можуть бути різними, проте дуже важливо, щоб поруч опинилася хоч одна жива душа, яка може зрозуміти, втішити, дати пораду. На нічній вулиці зустрічаються дві  абсолютно різні жінки Клод і Марго. Вони різного віку, життєвого досвіду, розуміння себе та світу. Спільне в них одне – вони нікому не потрібні, а їм обом потрібна машина, щоб поїхати геть звідси, все одно куди. Так починаються пригоди героїнь, що тривають близька трьох діб і закінчуються у в’язниці.
Здавалося б, що таке три доби у порівнянні з тривалістю цілого людського життя? Проте за ці три доби, які глядач проживає разом з такими дивними жінками, ми бачимо, як  пробуджується нова Марго (Світлана Орліченко) та починаємо розуміти життєву мудрість Клод (Ада Роговцева). Кожна з них носить з собою тягар  спогадів, непотрібних речей, ілюзій, але життя продовжується, тож треба вчитися  якось жити далі.
Чому близькі люди стають чужими? Чи можна навчити милосердю й чуйності? Як випадкова знайома стає не просто другом, а рідною людиною? На цій виставі не було відповідей, скоріше, окреслення проблем. Власне, в оцьому й полягає магія великої акторської майстерності, коли на сцені начебто нічого й не відбувається особливого, але ти то витираєш сльози, то смієшся, то готовий аплодувати у захваті актрисі з великої літери, що приголомшує та зачаровує одночасно – Аді Роговцевої.

Ми живемо у складний час, намагаємось впоратись з проблемами, які раніше не могли собі й уявити. На це потрібні сили й позитивна енергія. Тож такі вистави – як ковток свіжого повітря, шанс доторкнутись до чогось справжнього й щирого. І так добре, що незважаючи ні на що, мистецтво театру нам надає цю можливість.

Світлана Садовенко