Поняття «простій» законодавчо закріплене у статті 34 Кодексу законів про працю України. Воно означає зупинення роботи через відсутність організаційних або технічних умов, форс-мажорні обставини чи інші непереборні причини.

Під час простою працівників можна перевести на іншу роботу на тому ж підприємстві або в межах тієї ж місцевості на строк до одного місяця — за згодою та відповідно до спеціальності й кваліфікації. Простій може стосуватися всього підприємства, окремих підрозділів або конкретного працівника, тривати від кількох годин до кількох місяців.

Дія трудового договору під час простою продовжується, хоча працівники тимчасово не виконують свої обов’язки.

Запровадження простою оформлюється наказом роботодавця, у якому зазначають:

• причину простою;

• коло працівників, на яких він поширюється;

• дату початку та закінчення або подію, яка визначає його кінець;

• умови перебування на робочому місці та оплату.

Відповідно до статті 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується не менше двох третин тарифної ставки або окладу.

Таким чином, обставини, що унеможливлюють нормальну роботу підприємства, надають роботодавцю право оголосити простій під час війни.