Сьогоднішні події в Україні і нашому місті весь час «напрошуються» на порівняння з початком 90-их років. не просто невимовно тяжко, а боляче, що люди не зробили висновків, а намагаються жити ще гірше. 

Я і мої близькі буваємо на могилах рідних доволі часто. І ось на Кам’янському цвинтарі Південного району  осінь 2019-го року принесла «сюрприз»: на відведеному для сім’ї ще в 1993 році місці поруч з могилою тата («бронь» була оформлена в законному порядку з відповідною заявою до «похоронбюро», оплатою квитанції, встановленням металевої таблички і впорядкуванням невеличкої території) … з’явилося нове поховання молодої жінки! Співчуваю родичам померлої, але ж це наша бронь, тому відразу звернулася до працівників цвинтаря: хто дозволив? Адже поруч є захаращені незайняті місця, які треба впорядковувати! А тут – «вилизана» діляночка з квіточками… 

Так виглядало місце вічного спочинку моїх рідних до вересня 2019 року. Ліворуч видно столик, біля якого раніше стояла металева табличка із зазначенням броні

Далі – гірше! За пару місяців була викрадена скромна металева огорожа, понівечені багаторічні квіти, столик і лавочка, які стояли на заброньованій діляночці варварські перенесені прямо «на голови» померлих! А поруч з новоприбулою – нова огорожа, а пізніше і ще одна могила без будь-яких розпізнавальних написів!

Після викрадення огорожі та таблички місце виглядає так. Столик стоїть тепер прямо на могилі. Березень 2020р. На заброньованому нами у березні 1993 року місці чужа оградка і нові могили. 

Згадую, як раптова смерть мого тата 21 лютого 1993 року, коли на моїх руках було четверо маленьких дітей, а в Україні вирувала гіпер інфляція з порожніми прилавками магазинів, бандитизмом на вулицях і, здавалося, повним безвихіддям із прірви, розділила наше життя навпіл на до і після.

Ми не могли гідно провести в останню путь заслужену людину (а  попрощатися з ним прийшли сотні знайомих, друзів, колег), бо навіть кафе-їдальні ніякі не працювали, довелося поминальний обід організовувати в тісній квартирі «вахтовим методом»: встали одні-сіли інші. Та нам допомагали всі хто чим міг: коштами, продуктами, транспортом, моральною підтримкою. На металургійному комбінаті, де працював батько, виготовили гроб (оббивати довелося самим), скромний металевий пам’ятник і оградку, колишні колеги і несли, і опускали небіжчика в яму… 

Тодішнє ККП (похоронбюро на чолі з Бурносом) організувало все начебто як слід, тільки довелось заплатити чималі кошти. Відразу й порадили забронювати місце для сімейного поховання (у нас родина чималенька). Найскладнішим у той час було знайти кошти. Вже через два тижні мій чоловік заніс до похоронки потрібну суму і приніс квитанцію. Відведене місце  (3.5 м х 2,20) згодом ми обсадили «півниками» і посередині встановити типовий столик з лавою. 

При моїй в 1993 р. зарплаті в редакції - 160 руб, та мого чоловіка на ДМК - 120, за бронь ми заплатили 420 руб.

Коли приходили на цвинтар, прибирали не тільки «свою» територію, а й сусідські, бо мимоволі знали багатьох, кого в день смерті тата спіткало таке ж горе. Мама пережила батька на 10 років. Їхні могили тісно притулилися одна до одної, огорожа залишилася та ж сама, але в ній з’явилася символічна гранітна плита довжиною трохи більша 1м. Навколо висадили багаторічні улюблені квіти батьків: нарциси з тюльпанами, півонії, хризантеми, багато інших.

І ось вам, маєте... Цьогорічне кладовище після зимування (згадайте, що снігопадів, буревіїв і землетрусів не було!) нагадує Армагедон з розтрощеними пам’ятниками (переважно з мармурової крихти, від звичайного падіння вони так не руйнуються), знищеними металевими огорожами і пам’ятниками з зірочками на маківках пірамідок в основному померлих після Другої світової молодих скалічених воїнів, за якими доглядали батьки, велетенськими купами давнього сміття, що ускладнює прохід і проїзд. 

В лютому 2020 р. працівники цвинтаря на виправдання наруги над могилами і своєї крадіжки приклеїли на стіл цей напис, звинувативши нас у «захопленні території»

Розчищається територія для продажу! Всі заїзди на цвинтар перегороджені! Якщо ви схочете «підлікувати» понівечений нагробок, змушені будете платити за в’їзд додатково 300 грн. Бо то є такий бізнес! 

Любов Алексієвська