Зі слів Ігоря Лікарчука у фейсбуці, педагоги загралися в дистанційну освіту в школі.

«Шоу занадто затяглося. Воно вже стає не цікавим. І спустошливим. Думаю, що було б правильно уже ЗАРАЗ прийняти рішення про завершення поточного навчального року. Усі формальності типу «виконання навчальних програм», «річні оцінки» тощо – несуттєві. Іх можна вирішити, як кажуть, «розчерком пера». Тим, хто буде мати бажання працювати над засвоєнням навчального матеріалу дистанційно – вчителі завжди підуть назустріч. А для тих, хто вчитися не хоче, – продовження шоу не допоможе. Давайте не робити вигляд, що «все хорошо, прекрасная маркиза»…. У складні часи потрібно мати мужність та відповідальність приймати не прості рішення», – йдеться в дописі.

Ще раніше, 6 квітня Ігор Лікарчук дуже влучно вислововився щодо забезпечення вчителів ноутбуками, електронними навчальними матеріалами та швидкісним інтернетом:

"Уже майже місяць заклади загальної середньої освіти працюють в режимі дистанційної освіти. Карантин карантином, але віз освітянської освіти продовжує помаленьку котитися. Ну не так, як по автобану, а швидше так, як Кайдаші їздили до Біівець на оглядини Меланки, але все-таки якийсь рух є.

І от під час цієї їзди стало абсолютно очевидним, що вона можлива і без п’ятого колеса до отого освітянського воза. Маю на увазі існуючі органи управління освітою.

Що вони зробили для того, щоб цей освітянський віз в умовах організації дистанційної освіти все-таки котився?

Забезпечили учителів казенними ноутбуками з ліцензованим програмним забезпеченням чи сучасними смартфонами, котрі здатні у повному обсязі забезпечувати потреби успішної та продуктивної цифрової освіти? Не забезпечили. З

абезпечили вчителя необхідним цифровим навчальним контентом? Не забезпечили.

Забезпечили учнів і вчителів високошвидкісним Інтернетом та оплатили його доступ хоча б педагогам, котрі 16 годин на добу працюють в мережі у режимі дистанційного навчання? Ні, вони цього не зробили. Натомість, вони почали вимагати додаткові плани роботи від учителя, не передбачені чинними нормативними документами звіти про дистанційне навчання, організували вивчення стану «проведення та результативності» дистанційного навчання.

Тобто, як завжди: для організації дистанційного навчання зусиль не доклали, але у контролерів-міліціонерів гратися продовжують. То і виникає запитання: «Чи потрібне таке п’яте колесо до воза?» Однозначна моя відповідь така: «Не потрібна. І стан карантину під час епідемії іще раз це довів. Не було б щастя, так нещастя допомогло».

P.S. Пишу цей пост, а із одного районного центру Киівщини зателефонував колишній завідуючий районним відділом освіти. Дуже високопрофесійний фахівець.

Та і розповів, що у їхньому райцентрі тепер два відділи освіти та два методкабінети.

Один - районної державної адміністрації, а інший - ОТГ. І обидва не встигають, образно кажучи, вмоститися однією д....ю на один унітаз.

Адже ні кіількість закладів освіти, ні кількість педагогів, ні кількість здобувачів освіти у райцентрі й районі не збільшилася... Навпаки - значно зменшилася.

Але ж командувати хочеться"...