Свято встановлене згідно з Указом Президента від 17 вересня 2004 року, в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів, що відіграли визначну роль у розвитку й становленні слов’янського письменства і культури, покровителів Європи.

Кирило (827–869) і його старший брат Мефодій (815–885) народилися в македонському місті Фессалоніки (тепер Салоніки, Греція) в сім’ї воєначальника. За походженням болгари. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував, навіть, на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Військова кар’єра його не вдовольняла, і він став ченцем, а невдовзі й ігуменом одного з монастирів у Малій Азії.

Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства (вже тоді точилася боротьба між греко-православною Візантією і латино-католицьким Заходом за вплив на слов’янські племена), відкривали при церквах школи, готували учнів. Вони упорядкували слов’янський алфавіт і переклали на церковнослов’янську (староболгарську) мову Євангеліє.

На початок ХІ ст. на Русі використовувалися дві системи письма – кирилиця і глаголиця. Певною перевагою кирилиці перед глаголицею було відносно простіше накреслення літер. Автором глаголиці вважають Кирила; її літери переважно пов’язані з грецьким алфавітом. Згодом глаголиця лягла в основу кирилиці, на основі якої склалися алфавіти багатьох слов’янських народів. Донедавна кирилецею послуговувалися румуни і молдавани, але потім вони перейшли на латиницю. Спроби (в т. ч. силоміць) запровадити замість кирилиці латиницю на західноукраїнських землях (у Галичині в ХІХ ст., у Закарпатті – на початку ХХ ст.) були відкинуті.

Існує думка, що кирилиця прийшла до Київської Русі з Болгарії разом із старослов’янськими богослужними книгами після офіційного прийняття християнства у 988 році. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років.