На телеканалі "Россия-24" інформацію про полонених російських солдатів назвали "фейком". Міноборони Росії заявляє про відсутність втрат серед російських збройних сил на території України, пише ВВС.

ВВС знайшла 40-річну мешканку Саратовської області Наталію Дейнека, яка стверджує, що на згаданих фото й відео - її син Рафік Рахманкулов (саме так представився полонений). Ось її розповідь.

Підпис до фото,

Наталія Дейнека

ВВС: Як ви дізналися про опубліковані в мережі фото?

Наталія Дейнека: Мені зателефонувала сестра. Сказала, її синів, моїх племінників, вдень 24 лютого у "ВКонтакті" закидали [цими] фото й погрозами: "Везіть вантаж двісті", "З усіма вами, хто сунеться в Україну, буде те саме". Там різні образи.

Я зв'язалася з якимсь начальником з тієї частини у Підмосков'ї, де служить син. І він сказав, що контррозвідка перевірить цей факт - підтвердить, він [Рафік Рахманкулов] дійсно в полоні чи ні. Підтвердження поки що немає, тобто їм нічого невідомо. Він заспокоїв мене, сказав, що навіть, якщо це так, то вони як військовополонені підлягають захисту Женевської конвенції і з ними нічого не станеться (Женевські конвенції - серія міжнародних договорів і протоколів до них, які встановлюють гуманне ставлення до полонених під час війни. РФ - правонаступниця СРСР, що ратифікував ці угоди у 1954 році. - Ред.).

ВВС: Начальник не заперечував, що ваш син поїхав до зони бойових дій?

Н.Д.: Ні, він не заперечував, він попросив інформацію й сказав, що передасть контррозвідці і вони перевірятимуть дані. Я не знаю, чи він був у курсі. Я була налякана, сказала, що моїм племінникам погрожують. І навіть комусь з них здалося, що викуп вимагали. Ось це його дуже зацікавило. Але потім ми перевірили ще раз, ні, про викуп у листуванні не йшлося, йшлося про погрози: "Ви - окупанти, що вам вдома не сидиться. Навіщо сюди прийшли? Хто з мечем прийде до нас, той від меча і загине".

ВВС: А другого хлопця на фото ви знаєте?

Н.Д.: Ні, я не знаю його, але він начебто з Дагестану. Через соцмережі намагаюся знайти батьків другого хлопчика чи їхніх товаришів по службі, але ніхто на зв'язок не вийшов.

ВВС: Ваш син строковик чи контрактник?

Н.Д.: Не знаю. Він пішов служити у червні 2021 року.

(Лілія, дівчина Рафіка, розповіла ВВС, що той підписав контракт у грудні 2021 року, щоб "забезпечити майбутню родину", хоч вона від цього відмовляла).

ВВС: Як ваш син потрапив до війська?

Н.Д.: Просто за віком був призов, і він пішов. Він навчався у сільгосптехнікумі (у місті Петровську, Саратовська область - Ред.), але недовго - виявилося, що це "не його". Кинув технікум і пішов до війська. І я б сказала, що йому сподобалося. Він такий невтомний хлопчисько, а там дисципліна, Рафіка це зацікавило. Ми нечасто про це говорили, у них там суворо щодо телефону, і поїхати до нього я також не могла. Навіть у частині не була в нього.

ВВС: Тобто він не мріяв про військову кар'єру?

Н.Д.: Ні, він радше бачив у ній якісь перспективи - що військовим дають житло, що там можна отримувати нормальну зарплатню. Зараз такі часи у країні, що немає роботи. Фактично єдиний нормальний варіант - мотатися по вахтах. Не бачачи родини, не буваючи вдома. А останнім часом військових дуже добре підтримують, тому він казав, що хоче розписатися з Лілею і щоб їм дали житло.

Тобто як така військова кар'єра його особливо не цікавила. Радше, як можливість стати на ноги. Мати якийсь стабільний прибуток.

ВВС: Яка у нього військова спеціальність?

Н.Д.: Танкова начебто, я не знаю.

(Наталія називає номер військової частини - 91701, вона у складі 423-го гвардійського мотострілецького Ямпольського полку, що входить до 4-ї гвардійської танкової Кантемирівської дивізії. На фото на людині у формі, що поруч із Рафіком, - шеврон Ямпольського полку. Дівчина Рафіка стверджує, що він був сапером).

ВВС: Який ваш син, розкажіть про нього?

Н.Д.: Такий самий хлопчик, як і більшість. Телефони, дівчата. Йому 19 років. Дуже уважний син, чуйний, навіть м'який. Займався спортом, любить на турніку підтягуватись, міг різні жими робити, хвалився мені. До Лілі в нього було багато дівчат, він міг один раз провести дівчинку додому після дискотеки і потім подарунки робити. Вважав, що це кохання. А за тиждень з'являлася інша. Легковажний трохи. А з Лілею в них вже серйозно, напевно. Я не вказувала йому, як жити, це їхній час і їхні можливості. Ніколи не лізла, але він знає, що завжди готова допомогти.

До армії він ще встиг із батьком попрацювати на будівництві. Не боявся фізичної праці. Хотів бути зварювальником.

ВВС: Хто ви за фахом?

Н.Д.: Я вчилася на фермера, не довчилася. Працювала трохи позаштатним кореспондентом у місцевій газеті. Нині працюю на вахтах. А чоловік - монтажник, мости будує, їздив до Барнаула, Новосибірська, Підмосков'я. Поки діти ходили до школи, я була вдома. А зараз троє молодших у коледжі, тому маю можливість, і я з чоловіком їжджу на вахту. Але ми працюємо в різних місцях - я влаштувалась на склад у "Спортмайстер". Ще на "Яндекс-дзені" є моя сторінка, я пишу вірші, є одна казка. Мрію бути дитячою письменницею, але виявляється, що писати просто - це насправді дуже складно.

У родині шестеро дітей - троє в чоловіка, троє в мене. Це не перший шлюб. Моєму старшому - 22, молодшому - 16, чотири хлопчики та дві дівчинки. Рафік - мій середній син.

ВВС: Ви знали, що він збирається їхати у таке відрядження?

Н.Д.: Він сам не знав, що їх повезуть туди. Про те, куди вони потраплять, вони дізналися вже за фактом прибуття.

З Рафіком я говорила увечері - напередодні, 23 лютого. Спочатку списалися "ВКонтакте", потім він зателефонував мені, я запитала, чому він не повідомив, що їх перекидають, він відповів: "Щоб ти не хвилювалася". Запитую: "Ти де?", а він: "У полі". Я подумала, що, мабуть, десь біля кордону. "А де ви живете?" Він каже, що в наметі, [там] тепло, топлять дві грубки. Запитала: "У вас там тихо?" Він сказав: "Так, все спокійно, не хвилюйся". Це було близько десятої вечора.

А з обіду 24 лютого, коли племінників почали закидати світлинами, я в цьому варюся, намагаюся розібратися. Зв'язалася з Комітетом солдатських матерів. Вони взяли дані, але поки що жодної інформації немає. Б'юся у всі двері, не знаю, як діяти і що треба робити у таких випадках. ЗМІ мовчать про те, що наші хлопці потрапили у полон. Або вони не знають.

ВВС: Яка ваша думка про цю спецоперацію?

Н.Д.: Я не розуміюся на цьому. Ми не дивимося телевізор і газети не читаємо - ніколи. Політикою не цікавилися, ми далекі від цього. Що там кажуть по телевізору про Україну - нецікаво. У нашій країні, даруйте, людям їсти нічого. І хоч багато хто каже, що життя стало кращим - ні. У чомусь, можливо, так, але не у всьому.

Тому, якщо чесно, я не знаю, навіщо все це взагалі потрібно. Війну й будь-які воєнні дії я не розумію. Ну, тобто це політика, якось із грішми чи чимось пов'язана, я взагалі не знаю, що там відбувається. Було ж таке, що всі почали кричати: "Крим наш, Крим наш". Він якось відділився без воєнних дій. Чому тут розпочалася війна? Якщо мешканцям "ДНР" чи "ЛНР" було погано, вони могли просто виїхати до Росії?

ВВС: Як ви ставитесь до того, що саме ваш син бере участь у цій операції?

Н.Д.: Солдати - люди підневільні. Країна їх відправила, вони й пішли. Вони ж не від злості туди пішли, їх туди відправила держава. Для яких цілей? У коментарях під фото полонених пишуть українською: "Куди дивляться їхні матері, сестри?". А ми куди дивимося? Я дитину відправила до війська служити батьківщині. А як батьківщина розпорядилася нашими дітьми - це не наша провина. Вважала держава за потрібне захистити "ЛНР", "ДНР", ось вони й пішли їх захищати. А їх окупантами називають.

Моя дитина туди пішла не з власної волі, її туди головнокомандувач відправив. Для чого? Не можу відповісти на це запитання. Нам - ні мені, ні моїй дитині - це не було потрібно.

ВВС: Маєте запитання до умовного головнокомандувача?

Н.Д.: Так. Чому українських полонених, 14 людей, відпускають до родин, а з нашими хлопцями нічого не робиться, щоби повернути їх до родини? Куди мені звертатися, у які двері битися, щоби повернути дитину? До електронної приймальні президента я не змогла пробитися, телефон також не відповідає. До комітету солдатських матерів додзвонилася, а до приймальні президента - ні.